Ґенеза філософсько-правового феномена справедливості судового розгляду в конституційному праві

У статті досліджено ґенезу науково-правових поглядів вітчиз­няних та зарубіжних учених і практиків з питань визначення філософсько-правового феномена справедливості судового розгляду в конституційному праві. Наго­лошено, що, досліджуючи ґенезу філософсько-правового феномена справедливості в конституційному праві співвідношення справедливо­сті і права, великі мислителі мину­лого обґрунтували висновки щодо того, що категорії права і справед­ливості мають багато спільного в походженні, сутності, функціях і змістовому вираженні, водночас було б неправильним ототожню­вати ці поняття, позаяк правові норми не завжди є справедливими, а справедливість не обмежується правовою сферою. Доведено, що справедливість значною мірою зали­шається явищем моралі, соціаль­ним та етичним критерієм права. Аргументовано, що у розумінні більшості філософів і юристів справедливість означає насампе­ред рівність і еквівалентність. Ці поняття конкретизуються в низці правил, встановлених законодав­ством, у тому числі, які регулю­ють здійснення судочинства. До таких правил належать, зокрема, норми про незалежний і неупере- джений суд, про рівне право на звернення до суду, про обов'язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається. Визначено, що у сучасному конституційному праві вчені виходять з того, що, незважаючи на нерівність зді­бностей і можливостей людей, вони повинні мати рівні права, і справедливість полягає в тому, наскільки ефективно підтриму­ється баланс таких прав на зако­нодавчому рівні. Обґрунтовано, що Конституція України гарантує кожному рівні права на судовий захист у межах конституційного, цивільного, господарського, адміні­ стративного і кримінального судо­чинства України. Норми, що перед­бачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Однак зазначено, що справедливість поля­гає не тільки в рівності, але у від­повідних ситуаціях і в правильній, прогресивній нерівності. Доведено, що зміст конституційно-правового поняття справедливості зумовле­ний одночасним існуванням загаль­нолюдських цінностей і систем цінностей всередині суспільства. Вивчення справедливості як ети- ко-юридичного феномена може від­крити загальне і незмінне в погля­дах людей, усунути суб'єктивні, тимчасові і випадкові тлумачення, надати цій ідеї вагомої теоретич­ної і практичної значущості.