Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: (ст. 192 КК України): проблеми розмежування із суміжними складами злочинів

У статті розглядаються проблеми розмежування заподіяння майнової шкоди (ст. 192 КК України) з суміжними складами злочинів проти власності, такими як шахрайство (ст. 190 КК України) та привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Встановлено, що питання наукової розробки зазначеної проблеми постійно перебувають в полі зору науковців. Однак суспільні відносини, що існують в реальному житті, настільки різноманітні, що судова практика іноді не може з позицій закону правильно відреагувати на такі прояви. Визначено, що формулювання диспозиції ст. 192 КК України є достатньо скупим щодо словесного наповнення і водночас достатньо широким щодо його тлумачення. Складність конструкції ст. 192 КК України та її перетин з суміжними складами злочинів створює проблеми практичної реалізації цієї норми. З огляду на це констатовано, що судова практика часто допускає помилки при кваліфікації діяння. Наводяться приклади конкретних вироків. Використання порівняльного правового методу дозволило виявити ключові ознаки, що слугують основою для розмежування розглядуваних злочинів проти власності. Зокрема, така ознака, як добровільність передачі майна, характерна виключно для складу шахрайства, шкода у вигляді втраченої вигоди – виключно для складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а способи обману або зловживання довірою відсутні у складі привласнення, розтрати або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Застосування методу системного аналізу дозволило виділити ознаки, які слугують межею між застосуванням норм кримінального та цивільного права. Акцентовано увагу на тому, що виявлені розмежувальні ознаки є характерними для найбільш типових проявів розглядуваних злочинів. Висновки, зроблені автором, можуть бути корисними як для науковців (для подальшої доктринальної розробки і осмислення теоретичних положень), так і для практиків – адвокатів, слідчих, суддів (для недопущення помилок при кваліфікації злочинів і для вдосконалення судово-слідчої та правозахисної практики застосування кримінального закону).