Кримінологічна характеристика державних службовців, які вчиняють злочини

У статті зазначено, що кримінологічні особливості особи державного службовця, порівняно з особою злочинців, засуджених за інші злочини, на цей момент залишаються маловивченими і не досить повно висвітленими у кримінологічній літературі. Це пов'язано з тим, що відомості про особу державного службовця у кримінальній статистиці відображаються не досить повно, а матеріали кримінальних проваджень про злочини у сфері службової діяльності хоча і можуть надати певну інформацію, але кримінологічно значущі відомості про таку особу правопорушника в них так само не представлені. Найбільш перспективними в плані вивчення особи злочинця, особливо його морально-психологічних властивостей, є соціологічні опитування, інтерв'ювання, методики психологічного тестування. Однак під час використання цих методів для вивчення особи державного службовця виникають значні труднощі, викликані тим, що зазначені особи порівняно рідко засуджуються до позбавлення волі (наприклад, в Україні до позбавлення волі засуджується лише близько 5% державних службовців). Зазначено, що оскільки державні службовці знаходяться найближче до населення, забезпечення їх нормального функціонування є одним із головних завдань держави. У зв'язку з цим питання недопущення порушень прав та свобод громадян та різного роду службових зловживань з боку державних службовців є одним із найбільш серйозних та складних питань за сучасних умов реформування держави. Наголошено, що кожен державний службовець, який вчинив злочин, - це продукт не лише існуючих зовнішніх впливів та відносин, а й розвитку власної самосвідомості. Стійкі антигромадські погляди й орієнтації не характерні усім без винятку особам, які вчинили злочини. Особливо це стосується державних службовців. Як показав аналіз кримінальних проваджень, мотивами злочинів, що їх вчинили державні службовці, найчастіше виступали корисливі або особиста зацікавленість. Досить часто рушійною силою злочину були заздрість, помста, бажання створити видимість активної (і результативної) службової діяльності, неправильне тлумачення поняття «службова потреба».