Правові передумови обмеження права на висловлювання власних думок

Стаття присвячена дослідженню актуального питання щодо правового регулювання підстав і порядку державного втручання у право особи на вираження своїх думок, поглядів і переконань. Підкреслюється, що відповідне право особи не є абсолютним, але його обмеження припускається виключно у випадках, коли користування ним порушує права інших людей, створює небезпеку для охоронюваних законом державних чи громадських інтересів. У роботі аналізується практика однієї з головних світових правничих інституцій, покликаних здійснювати правове регулювання в цій сфері - Європейського суду з прав людини. Він за час своєї діяльності напрацював усталені демократичні підходи, які дозволяють виважено вирішувати окремі колізії, що неодмінно виникають при реалізації правовідносин у коментованій царині. За позицією ЄСПЛ, попри те, що держава користується певною свободою розсуду для визначення того, чи є необхідним і якою мірою втручання у здійснення свободи вираження думки, ця діяльність мусить відбуватися з урахуванням визначального значення свободи слова у суспільстві. Встановлено, що в національному правовому середовищі на завжди органи влади та суди враховують європейські правові підходи та нехтують правами людини на свободу вираження. Окремо в роботі розглянуті основоположні принципи стосовно свободи вираження, що набувають значення, коли йдеться про пресу, провідну роль якої у правовій державі не слід забувати і применшувати. Вивчені напрацьовані усталеною правозастосовною практикою ЄСПЛ критерії, згідно з якими може визначатися обґрунтованість втручання у свободу вираження поглядів. За загальним правилом воно є допустимим, якщо механізм подібного обмеження права прямо встановлений законом, і втручання є необхідним у демократичному суспільстві. Оцінені деякі способи обмежень свободи преси, наголошується, що за їхнього запровадження мусить бути з'ясоване питання, чи існує «невідкладна суспільна потреба», здатна виправдати це втручання. Питання не просте, бо в кожній окремій ситуації існує протистояння двох значних соціальних цінностей - публічного права на вільне поширення особистих ідей і переконань та держави або приватних осіб. Вирішувати його слід з урахуванням суспільних пріоритетів, застосовуючи принципи справедливості та напрацювання світової демократичної практики.