Заборона використання тіла людини та його частин як джерел фінансового прибутку в контексті гарантування права на життя

У статті аналізуються причини та мотиви, які передували процесу виникнення у правовій теорії і практиці кон­цепції заборони використання тіла людини та його частин як джерел фінансового прибутку у контексті реалізації конституційних гарантій права на життя. Наголошується, що сучасний стан використання анатомічних матері­алів людини (органів, тканин, клітин і крові) для донорства набуває рис фінансового прибутку, що є неприпусти­мим як з огляду на мораль, так і в площині конституційного права людини на життя. Зазначається, що донорство може перетворитися на договір купівлі-продажу, що призведе до приниження людської гідності та порушення її природних та основоположних прав. З іншого боку, надмірна «формалізація» процедури донорства органів та заборона отримання фінансового прибутку породжує існування та функціонування так званого «чорного» рин­ку органів. Надає спокусу здійснення незаконних операцій, адже коли постає питання про необхідність отриман­ня донорського органу або загроза смерті, хворий чи його родичі не завжди звертають увагу на моральні аспекти. Зокрема, на нашу думку, зазначені питання не тільки знаходяться у юридичній площині, а ще й безпосередньо стосуються етичних та моральних аспектів, що ускладнює та подекуди унеможливлює їх вирішення. У процесі дослідження встановлено, що національне законодавство допускає реалізацію права на донорство лише у встановленому порядку, за наявності згоди донора й реципієнта або їхніх законних представників. Однією з важливих ознак права на донорство виступає форма донорства, а саме: оплатне чи безоплатне. У статті звернено увагу, що нині питання щодо оплатності чи безоплатності донацій активно обговорюєть­ся науковою спільнотою протягом багатьох років і при цьому залишається дискусійним і нині. Верховна Рада України активно підтримує європейські стандарти у сфері донорства крові та її компонентів. Таку позицію можна побачити у прийнятті нових законів. Отже, саме держава має сформувати таку політику, яка буде спрямована на захист людини та її життя від протиправних посягань.