Дотримання вимог щодо захисту права власності за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод під час тлумачення адміністративно-деліктних правових норм

Зважаючи на те, що більшість адміністративних стягнень позбавляють правопорушника його майна (штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права; виправні роботи), для належного тлумачення адміністративно-деліктного законодавства вирішальне значення має дотримання гарантій захисту права власності, закріплених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, йдеться про те, що під час тлумачення адміністративно-деліктних правових норм слід виходити з того, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції адміністративно-деліктне законодавство може бути підставою для втручання у право власності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, лише якщо його положення з урахуванням практики його застосування національними судами є достатньо передбачуваними, зважаючи на особливості відповідних суспільних відносин. Крім того, обираючи адміністративне стягнення, пов'язане з позбавленням майна або накладенням грошового стягнення, необхідно забезпечити пропорційність між таким адміністративним стягненням та адміністративним правопорушенням, що вимагає, зокрема, врахувати особливі обставини справи під час визначення розміру стягнення та розглянути можливість застосування менш суворого заходу стягнення для досягнення справедливого балансу між відповідним суспільним інтересом та правами власника. Натомість має братись до уваги те, що автоматичне, безвідносне до індивідуальних обставин справи заявника втручання може вважатись порушенням конвенційного положення про захист власності. Також визначальне значення має те, щоб втручання у право власності супроводжувалось доступністю достатніх процесуальних гарантій проти свавілля, включаючи можливість ефективно оскаржити відповідний захід до незалежного органу, який має компетенцію за змагальною процедурою розглянути підстави застосування заходів втручання та відповідне доказове обґрунтування.