Застосування електронних доказів у законодавстві іноземних країн

У статті досліджуються електронні докази та проблематика їх застосування у судовому процесі в Україні. Аналіз чинного законодавства України та реальної практики застосування цих норм дає змогу зобразити можливі варіанти подання електронних доказів до суду. Вони можуть бути подані в оригіналі, в електронній копії чи паперовій копії. Убачається необхідність внесення змін до процесуального законодавства в питанні спрощення процедур подання та дослідження електронних доказів. У юридичній літературі висловлювалася думка, що жодна з європейських держав не містить у своїх кодифікованих актах специфічного визначення електронних засобів доказування. Здебільшого їх визначають завдяки широкому тлумаченню поняття доказів, не даючи при цьому окремого визначення цих понять. Актуальність вибраної теми зумовлена науково-технічним прогресом, удосконаленням комп’ютерної техніки та інформаційних технологій, засобів зв’язку та зберігання інформації. Усе це призвело до появи нових видів доказів, забезпечення можливості використання яких та закріплення на законодавчому рівні свідчить про якісно новий рівень здійснення судочинства. Розвиток інформаційних технологій – один з аспектів глибоких перетворень у державному секторі, кінцевою метою яких є побудова єдиного інформаційного простору з великою об’єднаною базою даних і розвинутою системою комунікацій. Питання використання електронних доказів у цивільному судочинстві привертають усе більше уваги серед науковців. Ця проблема досліджувалася у дисертаціях К.Л. Брановицького, С.П. Ворожбіт, М.В. Горєлова, а також у монографіях А.П. Вершиніна та О.Т. Боннера. Останнім часом науковці почали все більше приділяти увагу дослідженню питання, що є об’єктом нашого наукового пошуку. Серед останніх розробок окремо слід відзначити науковий здобуток вітчизняних учених: О.І. Антонюка, О. Гусєва, А.Ю. Каламайка, І.І. Демчишина, В.С. Петренко, М. Соколова, Д.М. Цехан, О.С. Чорного та ін.