Open AccessІсторичні аспекти розвитку цивільного законодавства щодо виконання заповіту
Author(s) -
І. В. Граніна
Publication year - 2021
Publication title -
vìsnik černìvecʹkogo fakulʹtetu nacìonalʹnogo unìversitetu «odesʹka ûridična akademìâ»
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
ISSN - 2707-7527
DOI - 10.32837/chern.v0i2.201
Subject(s) - settlor , executor , testamentary trust , inheritance (genetic algorithm) , civil code , creditor , political science , law , law and economics , property (philosophy) , sociology , business , philosophy , epistemology , debt , biochemistry , chemistry , finance , gene
У статті проаналізовано історичний розвиток цивільного законодавства регулювання питання щодо виконання заповіту. Особливу увагу приділено порівнянню положень чинного ЦК України та попередньо чинного Кодексу в контексті досліджуваного питання.
Встановлено, що ЦК України кардинально змінив підхід до волевиявлення заповідача і принципово на інших засадах окреслив його місце в спадкових відносинах, що відобразилось на структурному розташуванні норм книги «Спадкове право». Так, норми про спадкування за заповітом передують нормам про спадкування за законом, що має підкреслити, що інститут спадкування за законом відіграє певним чином субсидіарну роль відносно спадкування за заповітом, яке застосовується лише у випадках, коли спадкодавець не складав заповіту.
Встановлено, що не є випадковою норма, в якій, визначаючи обсяг повноважень виконавця заповіту, ЦК України не згадує про виконання вимог кредиторів, не погашених спадкодавцем, адже виконавець заповіту, якщо лише ним не виступає один із спадкоємців, позбавлений можливості задовольняти майнові вимоги кредиторів спадщини. Такий висновок зроблено на підставі аналізу легального визначення спадкування (ст. 1216 ЦК України), за змістом якого спадкуванням визначається перехід від померлого спадкодавця до його спадкоємців спадщини як сукупності прав та обов’язків. Дії виконавця обмежуються лише пошуком кредиторів з подальшим повідомленням їх про факт смерті боржника-спадкодавця. Саме ж задоволення вимог кредиторів відбувається спадкоємцями після прийняття спадщини.
Окремо звернено увагу на те, що ЦК України доповнив та конкретизував положення щодо виконання заповіту, про що свідчить запровадження окремої глави щодо виконання заповіту (глава 88).
Важливим є законодавче закріплення основних вимог до особи, яка може бути виконавцем заповіту (це може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа).
Задля вдосконалення вітчизняної практики застування інституту виконання заповіту проаналізовано досвід окремих країн, спадкове право яких також передбачає можливість призначення виконавця заповіту.