ПРЕЗУМПЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЯК A PRIORI СУСПІЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Стаття присвячена тематиці комунікативного процесу та його нормативних основ як потенційної моделі злагодженої взаємодії в умовах сучасного багаторівневого суспільства. У дослідженні робиться акцент на висвітленні комунікативної взаємодії через призму семіотичного розуміння особистості як її трансцендентального учасника - семіотичної монади. Ідеальний характер мовленнєвої інтеракції розкривається у діалозі поколінь та культур як самодостатніх та необхідних одиниць багатовимірного семіотичного простору. У рамках статті первинною позицією згадуваної комунікації визначаються морально-етичні максими дискурсу, що ґрунтуються на толерантності до прав, свобод і легальних інтересів усіх учасників мовленнєвої інтеракції, а також на визнанні та повазі до самобутності іншого (комунікативній солідарності). Як a priori такої взаємодії нами обґрунтовується «презумпція відповідальності» у розумінні здатності співмовця дати відповідь за власну діяльність (бездіяльність), передумовами якої нами визначаються превалювання правил дискурсу над внутрішньою мотивацією співрозмовників, іманентним характер обґрунтованої незгоди та допущенням помилковості мовленнєвої позиції сторони обговорення. У дослідженні також висвітлюється складність та багатовимірний аспект розуміння відповідальності у комунікативному спрямуванні. Вона, розкриваючись через призму правової відповідальності та чистої етики дискурсу, комплексно ускладнюється й переростає у відповідальність колективних суб'єктів, де кожна семіотична особистість (монада) відповідає не тільки за свої діяння, а й за дії чи бездіяльність як частина більшого за себе колективного утворення (монади вищого рівня).