Аналіз окремих проблемних питань кваліфікації крадіжки, що вчиняється неповнолітніми (за матеріалами судової практики)

У статті проведено аналіз судової практики щодо окремих проблемних питань кваліфікації крадіжки, що вчиняється неповнолітнім. Вказано, що крадіжка завжди є усвідомленою, протиправною дією особи. Її сутність полягає в тому, що злочинець не має ніяких прав відносно майна, що викрадається, і вилучає його, усвідомлюючи протизаконність своїх дій (розуміючи насамперед, що це майно є для нього чужим), водночас майно вилучається без відома осіб, у власності чи під охороною яких воно знаходиться. Звернуто увагу, що під час кваліфікації судами визначається необхідність належності об’єкту відповідних суспільних відносин. В такому разі об’єктом крадіжки є суспільні відносини власності, охоронювані Кримінальним кодексом України. Родовим об’єктом крадіжки визнаються відносини власності в їх широкому змісті, тобто суспільні відносини виробництва, розподілу й обміну матеріальних благ, призначених для колективного чи індивідуального споживання; відносини, що закріплюються і регульовані системою норм об’єктивного права. Підкреслено, що предметом крадіжки є майно, яке не належить винному (тобто є для нього чужим), тобто коли особа, що отримала майно в тимчасове володіння і користування від іншої особи, самовільно (без відома володільця) вилучає його, така особа вчиняє не крадіжку, а акт розпорядження цим майном, тобто здійснює одне зі своїх повноважень, хоча самоуправно. Констатовано, що у випадках заволодіння паспортами чи іншими важливими документами громадян, коли намір злодія був спрямований на викрадення матеріальних цінностей (наприклад, викрадено кожух, у якому виявився і паспорт потерпілого), учинене варто кваліфікувати як крадіжку і додаткової кваліфікації не потрібно. Якщо ж намір був спрямований спеціально на викрадення таких документів, і при цьому злодій заволодіває матеріальними цінностями потерпілого, все скоєне треба кваліфікувати по сукупності ст.185 та відповідної статті КК України. У підсумку вказано, що судовою практикою підтверджується теза про те, що за вчинення крадіжок неповнолітніх майже не засуджують до позбавлення волі, а використовують заходи виховного характеру. Більшість злочинів проти власності вчиняються неповнолітніми таємним способом, а якщо діяння і має ознаки грабежу, особа, що його вчинила, частіше зникає з місця вчинення правопорушення, аніж вступає у відкрите протистояння.