ДО ПИТАННЯ ПРО ПРАВОВУ ПРИРОДУ ПРАВА КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття присвячена аналізу правової природи, формування та розвитку інституту права комунальної власності в Україні, дослідженню обсягів і меж повноважень органів місцевого самоврядування у здійсненні права власності на комунальне майно, а також обґрунтування основних напрямів удосконалення законодавства про місцеве самоврядування. Проаналізовано історію виникнення та законодавчого закріплення права комунальної власності в Україні, здійснено аналіз діючого законодавства, що дало змогу зробити висновок про врахування європейського досвіду щодо управління комунальною власністю при формуванні правових норм, зокрема при визначенні поняття комунальної власності як самостійного виду власності, визнання територіальних громад власниками комунального майна тощо. Нині відсутня єдина правова система, яка забезпечує регулювання питань використання й управління комунальною власністю, що свідчить про необхідність подальших теоретичних досліджень питань удосконалення управління об’єктами комунальної власності та підвищення ефективності використання комунального майна. Встановлено, що органи місцевого самоврядування є активними суб’єктами господарювання, а ведення господарської діяльності місцевим самоврядуванням має відповідати місцевим потребам і спрямовуватися на розвиток територіальних громад, гарантування ефективності функціонування комунальної інфраструктури. Отже, комунальна власність є матеріальною основою для добробуту територіальних громад в умовах розвитку регіонів в Україні. Значущість комунальної власності підсилюється й тим, що цей вид публічної власності має велике соціальне призначення та мету задовольнити публічний інтерес. На відміну від державної власності, комунальна власність за своєю сутністю є матеріальною основою місцевого самоврядування, без якої функціонування муніципальної влади є не можливим. Зроблено висновок про особливості, які виникають в умовах активного переходу на цифрові технології та застосування їх в усіх сферах нашого життя, в тому числі при переході країни до саморегульованої ринкової економіки та розбудови місцевого самоврядування, при переході від монополії державної власності до багатоманітності форм власності та видів господарювання, децентралізації, зменшенні питомої ваги державних інвестицій та розширення ринкових джерел капіталовкладень.