Азіатсько-Тихоокеанський регіон та проєкти його розвитку: кінець ХХ – початок ХХІ століття

Стаття присвячена комплексному дослідженню сутності розуміння поняття «Азіатсько-Тихоокеанський регіон», аналізу досвіду впровадження проектів розвитку регіону в сучасних умовах. Встановлено, що серед дослідників і дотепер не існує єдиного підходу до поняття «АТР». У межах статті термін «АТР» уживається у вузькому значенні: це країни Північно-Східної Азії: Китай, Японія, Південна і Північна Корея, десять країн Південно-Східної Азії, об'єднаних у регіональну організацію - Асоціацію держав Південно-Східної Азії. Усі ці країни вносять значний вклад у міждержавні відносини в Тихому океані, тому тенденції стабільності переважають над тенденціями дестабілізації політичних і економічних процесів, які формують основу потенційного світового центру. Встановлено, що після завершення холодної війни Азіатсько-Тихоокеанський регіон можна було вважати найстабільншгим регіоном у світі, який пройшов період тривалого економічного розвитку без очевидних конфліктів. Зазначено, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон вступив на шлях розвитку інтеграційних процесів набагато пізніше за інші регіони світу (окрім Асоціації держав Південно-Східної Азії.). Також у статті зазначається й обґрунтовується думка, що унікальність (феномен) азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції полягає в наявності м'яких схем інтеграції, які знайшли прояв у формуванні зон економічного зростання у Східній Азії (на прикладі Асоціації держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). Встановлено, що в регіоні відбувається інтенсивне формування регіональних форумів та механізмів, які сприяють тісним відносинам між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. Також у статті виокремлено та проаналізовано тренди політичного регіоналізму в азіатській частині Азіатсько-Тихоокеанського регіону: посилення ролі Китаю в регіональному політичному процесі; співіснування двох моделей співпраці в регіоні: транснаціональну кооперацію та міждержавну конкуренцію; перенесення пріоритету в питаннях регіональної безпеки із зовнішніх загроз на внутрішні, і на перший план виходять аспекти політичної, економічної, соціальної й екологічної співпраці.