Політико-правові засади функціонування нових медіа: світовий досвід та Україна

У статті розглянуто особливості світового законодавчого досвіду у сфері правового регулювання онлайн-медіа. З'ясовано, що вирішення питання правового забезпечення діяльності засобів масової інформації грунтується, з одного боку, на створенні окремих спеціальних норм для регулювання діяльності електронних медіа, з іншого - без створення галузевих законодавчих актів щодо саморегуляції відносин в мережі Інтернет. Зазначено, що міжнародне правове регулювання медіа відбувається в рамках умовних «східної» та «західної» моделей. Перша відрізняється домінантним контролем держави над медіапростором, мінімізацією саморегулювання відносин учасниками інформаційної діяльності. Друга закріплює за державою право регулювати та встановлювати розумний баланс між нормативно-правовою базою й інструментами саморегуляції. У рамках західної моделі запропоновано розгляд двох підходів щодо законодавчо визначеного впливу держави на функціонування засобів масової інформації. У межах підходу «держава-модератор» констатується залежність медіа від змін політичного ландшафту, збільшення урядового контролю над інформаційним простором, застосування методів фінансового тиску, процеси олігархізації медіа, підвищення непрозорості медіавласності (Угорщина, Чехія, Польща, Сербія). Другий підхід «держава-гарант» закріплює рекомендаційний характер норм діяльності конвергентних медіа та мінімізує втручання держави (Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки). Визначено, що проблемним аспектом законодавства європейського медійного простору залишається відсутність у країнах-членах Європейського Союзу узгодженого та послідовного підходу до видалення нелегального контенту в діяльності нових медіа. У результаті розгляду чинного законодавства України засвідчено суперечливість правового забезпечення діяльності засобів масової інформації. Констатовано розгалуженість системи законів щодо діяльності засобів масової інформації, задекларовані наміри узгодити її із законодавством європейських країн відповідно до низки зобов'язань. Проте стверджується, що відсутність дієвих механізмів захисту національного медіапростору України та побудови інформаційного середовища, здатного протистояти загрозам інформаційній безпеці, пропаганді в соціальних медіа, актуалізує необхідність національного регулювання відносин в Інтернеті.