Соціальна робота з монобатьківськими сім’ями в контексті плюралізації шлюбно-сімейних відносин

У статті розглядається система практичної соціальної роботи з монобатьківськими сім’ями та проблеми, що виникають у процесі її здійснення. В останні декілька десятиліть спостерігаються суттєві зміни, що відбуваються із сім’єю як соціальним інститутом. Сім’я в епоху постмодерну втрачає такі інституційні ознаки, як, наприклад, норми шлюбності, закононародженості дітей, сімейного способу життя. Натомість стверджуються й укріплюються неформальні витоки шлюбно-сімейних відносин. Нині в багатьох кранах світу спостерігається плюралізація форм сімейного життя, тобто виникнення різноманітних форм організації приватного життя замість однієї переважаючої моделі шлюбно-сімейних відносин. Розглядаючи сучасні моделі сім’ї, автори звертають увагу на такий її різновид, як монобатьківська сім’я. Оскільки у сучасних суспільствах спостерігається поширення такого типу сім’ї, як монобатьківська сім’я, зростає роль соціальних установ, системи заходів соціальної підтримки, спроможних врівноважити становище монобатьківських сімей у сучасному суспільстві. Соціальна робота з монобатьківськими сім’ями повинна бути спрямована на зміцнення й розвиток позитивних сімейних відносин, відновлення внутрішніх ресурсів, підтримання певного соціально-економічного становища, стабілізацію досягнутих позитивних результатів та орієнтацію на реалізацію їхнього соціалізуючого потенціалу. Наголошується, що проведення досліджень є важливим для з’ясування того, які проблеми виникають у повсякденній життєдіяльності такого типу сімей, яких видів допомоги та соціальних послуг вони найбільше потребують, як вони оцінюють діяльність соціальних служб. У статті представлені матеріали дослідження «Сучасна харківська сім’я у вимірі соціології», що було проведене в травні–липні 2020 року науковцями соціологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за участю авторів. Робиться висновок, що монобатьківська сім’я, хоча і стикається з низкою об’єктивних труднощів, але має достатній потенціал для повноцінного виконання своєї функції виховання дітей. Головна вимога для цього – не допускати, щоб ці об’єктивні труднощі монобатьківських сімей призводили до негативних наслідків.