Праця та дозвілля в історіософській перспективі: проблема співвідношення

Стаття спрямована на дослідження співвідношення праця-дозвілля через звернення до основних інтелектуальних традицій і трансформацій, які визначили ідейний зміст праці й дозвілля в західній цивілізації. Проілюстровано, що в історичному розгляді ці поняття розташувалися в тріадній схемі «фізична праця – дозвілля – праця духовна». Досліджено сутнісні й аксіологічні характеристики праці й дозвілля, які визначаються в площині культурних інтерпретацій. Зміни в семіотиці культури є детермінантами зрушення до нових духовних пошуків, які відбиваються в соціальній діяльності кожної епохи. Так, зазначено, що в античній історії та культурі діяльність, яка збігалася з грецьким онтологічним ідеалом, ідентифікується з поняттям дозвілля – це є духовний шлях благородної людини. У роботі з’ясовано, що на середньовічному етапі європейської культури розуміння понять праці й дозвілля пов’язується з християнською теоцентричною картиною світу. Виявлено, що праця спиралась на християнське вчення про первородний гріх, покарання та порятунок. Розглянуто можливість порятунку через працю, що докорінно змінює світоглядну оцінку праці й дозвілля на початку ХVI ст., якому передувала протестантська етика. У статті проаналізовано, як капіталізм обмежив екзистенційну свободу людини, зробивши її цілком і повністю залежної від праці. Визначається, що дозвілля в постіндустріальному суспільстві, так само як і праця в індустріальному, капіталізується. Автори доходять висновку, що формується «цивілізація дозвілля», в якій просвітницька модель змінюється так званою гедоністичною концепцією. Дозвілля починає займати простір праці й навпаки. Сформовано важливу тезу, що в умовах нової соціальності інтелектуальний продукт стає товаром, оскільки праця заміщується знаннями. Таким чином, доводиться, що певна схема взаємовідносин означених видів діяльності відповідає певному типу культури на її історичному етапі.