ДУХ ЕПОХИ ЯК ПЕРЕДВІСНИК ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РУХУ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Зінкевич В. І. Дух епохи як передвісник цивілізацій- ного руху соціальної системи індустріальної освіти. - Стаття. У статті на основі аналізу трансформації духу епохи у парадигмі життєвого циклу соціальної системи аналізується динаміка зміни змісту індустріальної освіти. Досліджено життєвий цикл соціальної системи індустріальної доби, який складається з чотирьох етапів, а саме: зародження - XVI (1543) - кінець XVH ст.; зростання - кінець XVII ст. - кінець ХІХ ст.; зрілість - кінець ХІХ (1895) - 70-ті роки XX ст.; занепад - 70-і роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. Доведено, що система освіти як соціальне явище підкоряється різним механізмам, що забезпечують її буття у часі й просторі, а саме на етапі зародження діють закономірності самоор ганізації і саморегуляції соціальних структур; зростання - гомеорезу; зрілості - гомеостазу; занепаду - гоме- оклазу. Зроблено висновок, що простір індустріальної цивілізації увесь цей час був просякнутий суперечливими тенденціями у сфері духовного життя планетарної спільноти. На етапі зародження це було протистояння релігійного і світського (гуманістичного), на етапі становлення - релігійного, капіталістичного і комуністичного, на етапі зрілості - капіталістичного і комуністичного, а на етапі занепаду - капіталістичного, залишків комуністичного і відродження релігійного духу. Відзначено, що з 70-х років ХХ ст. і до поточного часу (перша чверть ХХІ ст.) «дух епохи», попри самоліквідацію СРСР, не змінив свій мілітаристський характер, а навпаки, став більш агресивним за рахунок імперських замашок Росії, що утворила навколо себе кільце нестабільності, а за його межами стала учасником багатьох військових конфліктів. Зазначено, що наприкінці ХХ століття «дух епохи», який є визначальним чинником, що зумовлює усі культурно-історичні процеси планетарної спільноти, піднявся на якісно іншу ступінь розвитку, розбурхавши ментальні засади світового етносу і зруйнував ідеали людини, що були притаманні техногенній цивілізації. За таких зовнішніх умов система індустріальної освіти не могла довго протриматись у режимі сталого функціонування і вона швидко увійшла у режим саморозпаду, оскільки цьому негативному процесу сприяв розвиток науки і свідомості населення планети.