Основні ідеї Ф. Ніцше у працях дослідників його творчості

У статті розглянут філософські та етичні аспекти творчої спадщини Ф. Ніцше. Людина тогочасного суспільства більше не відчувала себе захищеною. Якщо руйнується стара ієрархія цінностей, то перш за все це свідчить про те, що порядки, які створювала до цього часу людина, вже не мають ніякої цінності. Якщо особа прагне рівності з їй подібними, то ким вона може стати врешті-решт? Поки людина відчуває себе подобою Бога, на це запитання є однозначна відповідь. Однак якщо Бог помер для людини, то що ж відбувається за цих обставин? Кому ж тепер буде уподібнюватись людина? Люди, що вірили в одного лише морального Бога, втратили його, прирекли себе на самотність. Саме через ці обставини на допомогу людині повинна прийти вища людина. Слід зазначити, що вчення про «вічне вороття» і надлюдина взаємопов’язані. Там, де потік вороття досягає найбільшої сили, приходить надлюдина, яка виникає посередині шляху. Якщо б цього не трапилось, то вчення про «вічне вороття» було б неможливим і абсурдним, адже за цих обставин залишилося б лише механічне вороття, що повторюється як кругообіг. Це вічне циклічне становлення отримує сенс у надлюдині. У Ф. Ніцше теорія вищої людини є критикою, що розкриває найглибшу і найнебезпечнішу містифікацію гуманізму. Вища людина повинна вести людство до досконалості, аж до повної її здійсненності. Вона повинна відновити в собі всі якості людини, подолати її відчуженість, здійснити ідеал цілісної людини, поставити її на місце Бога. Проте людина не знає, що значить стверджувати і самостверджуватися. Їй здається, що це означає розуміти і витримувати випробовування, і чим важчі вони і частіше їй дістаються, тим краще. Для людини реальним є все те, що давить і гнітить. Для неї критерієм активності виступають всі ті, хто перебуває під пресом життєвих обставин, напружується з усіх сил. Піднесена або вища людина готова і до себе поставитися суворо й твердо, вшановуючи суворість і недоступність.