
Про концепцію часу як послідовність та зміну станів об’єкта
Author(s) -
П. Д. Гуйван
Publication year - 2021
Publication title -
aktualʹnì problemi fìlosofìï ta socìologìï
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
eISSN - 2415-7295
pISSN - 2410-3071
DOI - 10.32837/apfs.v0i27.912
Subject(s) - psychology
Дана стаття присвячена дослідженню актуального питання про часовий елемент існування матерії. Позаяк час – то форма координації змін об’єктів та їхнього стану, важливим є наукове оформлення процесу пізнання темпоральної форми буття, що проявляється у тривалості сущого та послідовності зміни станів усіх матеріальних систем і процесів у світі. У роботі основна увага приділена вивченню співмірностей у перцепції таких станів реально наявних явищ, які охоплюються поняттями «сучасне», «минуле» та «майбутнє». Адже теоретичне співвідношення даних трьох часових суперпозицій завжди були одним із актуальних аспектів, що гарантувало науковий інтерес у процесі сприйняття темпоральних властивостей. Проаналізовано різні доктринальні підходи темпорального опосередкування сущого, що спрямовані на окремі аспекти феноменальності часового усвідомлення характеру подій, їх розмежування на минулі, сучасні та майбутні. Вивчена цікава філософська думка, згідно з якою не тільки властивості та стан об’єктів можуть мати вплив на час як характеристику матерії. За подібною тезою у природі можливий і зворотній зв’язок: час як відносно самостійне явище, яке наділене власною енергією, може проявляти вплив на певні процеси та об’єкти, що існують у природі. Також розглянута концепція противників цією теорії, які визначають час виключно як форму існування матерії, яка, виходячи із сенсу матеріалізму проявом змісту, тобто самої матерії. Як наслідок, дані вчені категорично відкидають субстанціалізацію часу, тобто надання йому якостей особливої об’єктивної субстанції, об’єкта. Також досліджене питання про порядок зміни певних темпоральних станів певного явища. Встановлено, що час є взаємодіючим триваючим процесом, спрямованим від минулого до майбутнього через нинішнє. При цьому остання категорія і є тією точкою відліку, від якої ми пізнаємо попередні чи наступні події. Приділена увага властивості часу щодо його руху від минулого до майбутнього в порядку причинно-наслідкової взаємодії. У просторі завжди є певні позиції, які можуть характеризуватися як «до чогось» чи «після чогось». Якщо зафіксувати конкретний момент подій, всі інші явища по відношенню до них будуть по різні сторони такого зрізу: минуле – з одного боку, майбутнє – з іншого.