Епістемологічний конструктивізм і його прояви в сучасних дослідних практиках

У статті розглядається проблема впливу епістемологічного конструктивізму на сучасні дослідницькі практики. Простежується філософське коріння конструктивізму в глибинах європейської культури і філософії. Фіксуються основні віхи розвитку конструктивізму, його відмінні риси та фундаментальні положення. Автор доходить висновку, що позиція епістемологічного конструктивізму в сучасній філософії, та у академічних дослідженнях має світоглядну актуальність, пов'язану із тенденціями в розвиткові сучасної науки і сучасного суспільства. Зростаючий вплив епістемологічного конструктивізму на широкий спектр наукових досліджень осмислений в контексті його концептуальних та методологічних особливостей і світоглядних передумов. Конструктивізм і реалізм є основними методологічним позиціями в сучасній філософії пізнання. Епістемологічний реалізм, як спадкоємець філософії пізнання Нового часу, стверджує об'єктивну, незалежну від свідомості суб'єкта, що пізнає, природу реальності і здатність суб'єкта, що пізнає, до її відображення в адекватних, відповідних її природі і властивостям моделях. Що ж стосується епістемологічного конструктивізму, то він постулює певну інформаційну «замкнутість» пізнаваних об'єктів і «автономну» природу створюваних свідомістю суб'єкта  моделей.   Обгрунтовано, що ситуація протистояння епістемологічного конструктивізму і реалізму обумовлена різними пізнавальними стратегіями, які можуть бути використані в процесі наукового дослідження по відношенню як до реально існуючих об’єктів, так і до об’єктів-конструкцій.  Протистояння та взаємовплив цих позицій відкладають відбиток на результати проведених досліджень.  Показано, що спробою примирити позиції конструктивізму і реалізму в епістемології є концепція «конструктивного реалізму». Ця концепція наполягає на складному та багатовимірному характеру реальності, яка розуміється за допомогою системи конструктів свідомості, які знаходять у процесі цього пізнання об’єктивовану форму