Застосування запобіжних заходів у контексті судової прецедентної практики та міжнародних стандартів правосуддя

У статті аналізуються проблеми реформування інституту запобіжних заходів у кримінальному процесі з урахуванням прецедентного права. Стверджується, що фактичними підставами повідомлення про підозру є система належних до справи, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які поза розумним сумнівом вказують на наявність складу злочину в діянні підозрюваної особи. Підтвердженням такого підходу є положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Вважаю, що є потреба в більш чіткому юридичному визначенні понять «обґрунтована підозра» та «підстави обрання запобіжних заходів», які варто визначати через концепт «наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином». Пропоную ч. 3 ст. 132 КПК України викласти так: «Запобіжні заходи в кримінальному провадженні можуть застосовуватися при доведеності поза розумним сумнівом факту вчинення підозрюваною особою злочину чи іншого кримінального правопорушення, яким передбачується покарання у виді позбавлення волі. Під доведеністю поза розумним сумнівом підозри слід розуміти наявність системи доказів, які безсумнівно підтверджують наявність у підозрюваного складу злочину та відсутність обставин, які виключають його відповідальність, такої системи доказів, які відповідають вимогам допустимості та достовірності, виключають будь-яке інше розумне пояснення події». Реформування інституту запобіжних заходів має відбуватися із застосуванням загальновизнаних норм і принципів, викладених у міжнародних правових актах та прецедентних рішеннях Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України. При визначенні підстав запобіжних заходів необхідно користуватися стандартом доведеності поза розумним сумнівом, викладеним у судових прецедентах.