МОДУСИ ПОЕТИЧНОГО МОВЧАННЯ В «ЛІСОВІЙ ПІСНІ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ

У статті розглянуто мовчання як невербальний засіб комунікації. Вербальні та невербальні засоби комунікації у структурі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» взаємопов’язані та залежать один від одного, тому словесна інформація без урахування її невербальних складників деформує рецепційне навантаження та звужує горизонт читацьких сподівань. Акцентована увага на поетичному мовчанні. Центральним продуцентом поетичного мовчання виступає природа, допоміжними компонентами є природні явища, фауна, людина і Бог. У статті розмежовано модуси поетичного мовчання на модус емотивного плану, який виражає емоційне ставлення автора до об’єкта дослідження, модус волятивного плану, який висловлює бажання автора твору, і модус сенсорного плану, який висловлює чуттєве сприйняття насамперед автора, а вже потім читача. Проаналізовано модус емотивного плану, що вказує на емоційну забарвленість творів Лесі Українки, зокрема унікальне поєднання лексичних елементів, використання тропів і стилістичних фігур, що сприймає читач. Модус волятивного плану, у якому природа – головний комунікант. Природа виступає невід’ємною частиною твору, яка тісно пов’язана з життям і вчинками героїв. Зміна настрою дій відповідно до змін природи, гармонійне чергування реальних персонажів із фантастичними, багатство руху, світла, музики, діалоги, мінлива ритміка – все це робить драму-феєрію особливо сценічною. Модус сенсорного плану. Поетичні образи мовчання корелюють як із зоровими, так і зі слуховими органами сприйняття. У «Лісовій пісні» композиційно початок і кінець зведені в замкнене невербальне коло – початок, коли із величі тиші старезного пралісу народжується музика, за якою йде слово, та кінець, коли слово плавно переходить у музику, у голос сопілки, а відтак, знову у мовчання на тлі тихого та беззвучного налипання снігу. У статті проаналізовано режим існування поетичного мовчання, що передбачає осмислення основних комунікантів невербальної дії мовчання і аналізу модусів їх спілкування. Невербальність комунікування у творі Лесі Українки художньо та композиційно оформлена, а простір тексту візуалізований і сконцентрований на необхідності як споглядання, так і вслуховування.