МОТИВАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКІВ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

У статті досліджено підходи та поняття механізму індивідуальної злочинної поведінки, а також визначено його склад. Розглянуто питання мотиву та мотиваційної сфери правопорушників Державної кримінально-виконавчої служби України. Визначено класифікацію мотивів індивідуальної злочинної поведінки працівників установ виконання покарань. Зокрема, до загально-кримінальних мотивів автор відносить: мотиви самоствердження, які ґрунтуються на особистісних потребах у самоактуалізації й повазі; захисні мотиви, які є універсальними для значного сегменту людської активності, в тому числі і злочинної; мотиви заміщення, які в науці зазвичай пов’язуються із зсувом об’єкту впливу, перенесенням дії з недоступного об’єкту на доступний; та насильницько-патологічні (садистські), які зустрічаються вкрай рідко та мають місце в окремих випадках перевищення влади. До службових мотивів автор включає так звані «ідейні», які полягають у вчиненні злочину персоналом УВП заради деякої «благої мети»; кар’єрного зростання, які є різновидами мотивів самоствердження, формування та реалізація яких пов’язується зі сферою службової діяльності; та нігілістичні, з яких службові особи вчиняють здебільшого службове підроблення або допускають службову недбалість. І нарешті до змішаних мотивів автор відносить мотиви адаптації, які мають в своїй основі потребу в забезпеченні безпеки, часто поєднану з користю або ж нігілізмом; мотиви домінування, в яких відбувається поєднання агресивно-насильницьких спонукань та прагнення до самоствердження, самоактуалізації; та конформістські, в підґрунті яких знаходиться потреба у забезпеченні соціальної безпеки та приналежності. Також зазначено відносні типи мотивації злочинів у сфері службової діяльності персоналу кримінально-виконавчої служби. Автор дійшла висновку, що об’єктом запобіжного впливу на індивідуальному рівні мають бути як мотиви, так і мотивація, мотиваційні стани особистості, та метою індивідуальних запобіжних заходів має бути переривання мотивації злочинної поведінки, попередження її появи через специфічні методики особистісної діагностики, відомчого контролю й сприяння в усуненні зовнішніх предметів-стимулів кримінальної активності.