(НЕ) ПАМ’ЯТЬ ЄДВАБНОГО, (НЕ) ПАМ’ЯТЬ ВОЛИНІ

Події Другої світової війни залишається однією з найтрагічніших та найдражливіших сторінок європейської історії. Історичні події, на кшталт Волині, погрому в Єдвабному, виселення силезьких німців, не могли обго- ворюватися в комуністичні часи. За нових реалій пам’ятання про ці події набуло офіційного виміру. Річниця «кривавої неділі» 11 липня (що від певного часу стала Національним днем пам’яті жертв геноциду українських націоналістів проти громадян Республіки Польща) відзначається відразу після 10 липня, коли вшановують погром євреїв польськими жителями Єдвабного на Підляшші. Аналіз цих історичних дискусій дозволяє ствердити спільні риси їх ходу та впливу на суспільну думку. Обидві теми виявилися надчутливими для суспільної думки, вони спричинила переоцінку виміру жертви – кати. Протягом останніх років у Польщі дуже багато говорилося про випадок Єдвабного і про те, що поляки відповідальні за цей злочин. Водночас поширюється аргумент «у першу чергу саме поляки – це невинні жертви, сотні тисяч невинних жертв на Волині і Галичині». Така аргументація часто виступає виправданням, наприклад, зверхнього ставлення до українців, які зараз працюють чи навча- ються у Польщі. Спроби ж відстоювати за будь-яку ціну своє бачення, своє право вибирати свою історію, прирікає нас на постійні зіткнення з тими, хто прагне, щоб знали іншу частину правди. Особливістю науко- вого та суспільного дискурсів у випадку Єдвабно’41 та Волині’43 слід уважати функціонування не лише різних національних версій (єврейської та польської, польської та української – відповідно), а й відмінних дискурсів усередині (консервативний, ліберальний). Стверджено, що історичні суперечки навколо Єдвабного та Волині`43 з часом не лише не вичерпуються, а навпаки, час до часу розгораються з новою силою. Показано формування конфліктів пам’яті в обох сусідніх країнах і вказано на необхідність відокремлення суперечок довкола минулого та розбудови сучасних міждержавних відносин.