ВПЛИВ ПЕРЕХОДУ НА ДИСТАНЦІЙНУ ФОРМУ НАВЧАННЯ НА ПСИХІЧНІ СТАНИ СТУДЕНТІВ МЕДИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Анотація. Постановка проблеми. Перехід до дистанційного навчання, пов’язаний із пандемією COVID-19, став стре- согенним чинником для студентів медичних спеціальностей, що створило умови для підвищення рівня тривожності. Формулювання мети статті. Мета – теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити особливості проявів три- вожності у студентів медичних спеціальностей при переході на дистанційну форму навчання в зв’язку з пандемією COVID-19. Гіпотеза дослідження. Перехід на дистанційну форму навчання сприяє підвищенню рівня тривожності в студентів-медиків. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Середовище дистанційного навчання спричиняє емоційний дискомфорт та сприяє появі стану тривожності в студентів медичних навчальних закладів. Виклад основного матеріалу. Рівень тривожності вимірювали в періоди аудиторного навчання та під час дистанційного навчання, для чого використовували онлайн-опитування респондентів, до числа яких увійшли 43 студенти-медики, із них 29 дівчат та 14 юнаків, середній вік респондентів склав 18,8 років. Були використані: Шкала реактивної тривожності Ч. Спілбергера; Самооцінка психічних станів Айзенка; Шкала тривожності студента (опитувальник Ж. Тейлор в модифікації Г. Ш. Габдрєєвої). В ситуації переходу на дистанційну форму навчання, тривожність в 44,2% досліджуваних студентів-медиків зросла до високого рівня. Найбільше хвилювала студентів невизначеність щодо процедури складання іспитів у онлайн-форматі, а також критеріїв оцінювання й відпрацювання пропущених занять. Висновки та перспективи подальших досліджень. Підтверджено гіпотезу про те, що перехід на дистанційну форму навчання сприяє підвищенню рівня тривожності в студентів-медиків. Коефіцієнт кореляції між показниками тривожності під час аудиторного навчання,, виміряними за Шкалою реактивної тривожності Спілбергера та за Методикою Айзенка, становить 0,997, а під час дистанційного навчання 0,985, що свідчить про нявність прямого, тісного, сильного та функціонального зв’язку між вимірюваними результатами тривожності, що можна розцінювати як індикатор їхньої недостатньої психологічної готовності до оптимальної організації навчального процесу, нестачу навичок самоменеджменту та мотивації щодо самостійної роботи. Подальші дослідження планується спрямувати на вивчення механізмів адаптації студентів-медиків до стресових ситуацій.