ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЙНО-ДЕРЕАЛІЗАЦІЙНИЙ РОЗЛАД: СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ

Анотація. Постановка проблеми. Феномен “деперсоналізації” як психопатологічний симптомокомплекс був вперше описаний наприкінці ХІХ ст., «дереалізація» як психопатологічний феномен була виділена в 1935 році, і з того часу ні в наукових дослідженнях, ні в клінічній практиці опис основних проявів деперсоналізаціно-дереалізаційного розладу (ДДР) не змінився. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ця стаття має оглядовий характер. Багато даних вказують на наявність деперсоналізації/дереалізації у людей без психічних порушень в умовах зниження психічного тонусу, перевтоми, стресу та кризи ідентифікації в підлітковому віці. Виклад основного матеріалу. З’ясовано, що деперсоналізаційно-дереалізайційний синдром (ДДС) за даними епідеміологічних досліджень зустрічається у 1–2% людей серед загальної популяції. ДДС бере свій початок у ранньому віці, частіше зустрічається серед осіб чоловічої статі та значно погіршує якість життя та функціонування. Пацієнти з даним розладом, незважаючи на кращий рівень освіти, частіше стають безробітними. Висновки. Недостатність вивчення ДДР є вагомою підставою для подальшого наукового вивчення цього порушення задля розробки ефективних методів його лікування, результати яких планується представити в наших наступних публікаціях.