АГРОКЛАСТЕРИ – ІНОВАЦІЙНА ФОРМА РОЗВИТКУ СІЛЬСКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

Глобалізація, євроінтеграція, посилення міжнародної конку- ренції в результаті стрімких темпів розвитку науково-технічного прогресу й активізації інноваційних процесів вимагають нових підходів до соціально- економічного розвитку нашої держави загалом та окремих галузей її еконо- міки, зокрема АПК. Кластери у світі існують вже давно. Кластерні стратегії набули значного поширення в розвинених країнах Європи, Азії, Америки. Агрокластер яка є організаційно-правовою формою підприємства, передбачає створення на обмеженій території на принципах партнерства, кооперації та спеціалізації асоціацій, рівноправно-господарюючих агрофірм, сільськогосподарських ви- робничих кооперацій та інших підприємств зі збереженням господарської та юридичної самостійності, де рушійною силою інноваційного розвитку висту- пає конкуренція. Для України кластери — це щось нове. Однак чилійське вино, баварські автомобілі, Силіконова Долина в США, цукрова тростина в Бразилії — це все приклади кластерів, яких у світі налічується тисячі. На території ЄС більше 2000 кластерів. У США ще на початку 2000-х років в класте- рах було задіяно 57 % всього працездатного потенціалу країни, а їх частка у ВВП становила 61 %. Програми з розвитку кластерів мають більше 75 країн світу. Практичну складову створення кластера в Україні ускладнює законода- вча база, точніше її відсутність. Попри те, що органи влади на місцевому і національному рівні постійно висловлюють підтримку запровадженню клас- терного підходу, фактично будь-якого нормативного регулювання проце- су створення і роботи кластерів немає, як і відсутні фінансові інструменти державної підтримки роботи кластерів. Водночас як у країнах, де кластери успішно функціонують, 50–70 % бюджету кластеру наповнюється саме кош- тами місцевих і державних програм підтримки розвитку кластерів. Саме тому українським кластерам важко розпочати роботу і доводиться розраховувати лише на власні сили і підтримку міжнародних програм технічної допомоги.