ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: АРХЕТИПНА ПАРАДИГМА

Крізь призму сформованих історичною традицією архетипів розглянуто стратегічні пріоритети сталого розвитку як складову страте- гічного планування та об’єкт консолідації зусиль органів публічної влади, бізнес-структур та громадськості на середньо- та довгострокову перспек- тиву і вказано на їх зумовленість. Визначено вимоги для виокремлення етапів кардинальних перетворень, що здійснюються в ході реформування системи публічного управління та проаналізовано їх дотримання в поетап- ності розбудови за роки незалежності. Акцентовано увагу на оптимізацій- них вимогах (комплексності, організаційній гнучкості, стратифікації або ранжуванні цілей, темпах трансформаційних перетворень), що виплива- ють з об’єктивних аспектів, що наявні в сучасному вітчизняному суспіль- стві архетипів. Встановлено, що для вітчизняного досвіду реформування характерними ознаками є: відмова від аналізу власного досвіду; викрив- лення інформаційних потоків; невдачі в реалізації політик та непопуляр- ність перетворень; тенденція до збільшення кількості та складності струк- тур і масштабів завдань, що складно адаптувати до змінних умов; брак ефективного лідерства та навичок управління змінами. Виокремлено про- блемні питання, що виникають у процесі реалізації стратегічних пріоритетів. На основі аналізу причин, що унеможливлюють сталий регіональний розвиток на основі стратегій регіонального розвитку регіонів України на пе- ріод до 2020 р., обґрунтовано потребу в оновленні методичного забезпечення їх розроблення та перегляду існуючих. Досліджено практичний досвід щодо визначення стратегічних пріоритетів сталого розвитку на прикладі м. Вінни- ця. Вказано на об’єктивні (що спираються на сформовані історичною тради- цією архетипи) та суб’єктивні (зумовлені варіативністю та специфічністю їх виявів) чинники непопулярності стратегічних перетворень, причини, що зумовлюють невдачі при здійсненні реформ, негативні наслідки їх вияву, що в сукупності надало змогу визначити основні загрози для реалізації страте- гічних пріоритетів сталого розвитку.