АРХЕТИП ЯК ДЖЕРЕЛО ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття присвячена еволюції соціального інституту науки, його взаємозв’язку із суспільними потребами, впливу архетипів індивідуального та колективного на інноваційну діяльність вченого. Доведено, що в основі роз- витку сучасного — постмодерного раціонального суспільства лежить феномен інновації, який продукується соціальним інститутом науки. Зокрема, йдеться про те, що науку можна розглядати в різних контекстах: як специфічну си- стему спеціальних знань; як систему соціальних інститутів, орієнтованих на інновації; як діяльність, націлену на пошук істини. Розкрито соціально-психо- логічну природу наукового знання, яка пов’язана не тільки з індивідуальними досягненнями дослідника, а й виявом колективного несвідомого, зокрема ар- хетипу-логосу як нематеріального культурно-історичного результату розвит- ку соціального інституту науки. Обґрунтовано застосування вітчизняної мо- делі “Універсального епохального циклу” для дослідження інституту науки, яка дає можливість розглянути цей соціальний інститут у природній логіці його культурно-історичного становлення і розвитку. Спираючись на ідеї фран- цуза Жільбера Дюрана про існування двох класів архетипів (логос і міфос), акцентовано увагу на двох психосоціальних різновидах вченого (“раціонала” й “ірраціонала”) і результатів їхньої участі в інноваційному процесі. Перші ви- являють схильність до артикуляції інноваційних ідей, джерелом-“натхненни- ком” яких виступає архетип-логос у той час, як інші природно налаштовані на продукування нових міфів, джерелом яких виступає архетип-міфос. У вис- новку стаття скеровує на проведення спеціального дослідження еволюційної логіки інноваційного процесу від античності до сучасності з виокремленням “предметної специфіки” в цьому процесі кожної із суспільно-історичних епох. Ставиться також завдання визначення механізмів взаємозв’язку індивідуаль- ного інноваційного свідомого і архетипного колективного несвідомого.