ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО БЮРО ІНТЕРПОЛУ

Мета статті полягає у науковому дослідженні правових аспектів взаємодії правоохоронної системи України з Міжнародною організацією кримінальної поліції. Насамперед актуальність теми мотивована важливістю співробітництва у сфері протидії злочинності. Визначено основні цілі Інтерполу, сформульовані у Статуті організації, та підкреслено значущість вступу України до організації. Співробітництво здійснються через – Національні центральні бюро, що за науковим визначенням є специфічними підрозділами в структурі національних правоохоронних органів на правах організатора і координатора міжнародної співпраці у сфері боротьби зі злочинністю і надання правової допомоги. У статті зазначено, що функцію НЦБ Інтерполу у вітчизняній системі виконують органи Національної поліції. Наведено ряд нормативно-правових актів, що становлять правову основу діяльності НЦБ Інтерполу, зокрема проаналізовано норми Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про Національну поліцію», що визначають ключові завдання, покладені на органи у сфері міжнародної протидії злочинності. Окремо висвітлено проблему відставання правового регулювання від трансформацій у структурі вітчизняних та міжнародних органів, що виражається у тривалій відсутності оновленого нормативного акта з питань інформаційної співпраці. У статті присвячена особлива увага головному аспекту взаємодії з МОКП – обміну оперативною інформацією за допомогою високотехнологічних систем в рамках кримінальних проваджень. Визначено цілі обміну інформацією, а також етапи його здійснення, що виражаються в надсилання запитів, аналізі та наданні відповідей з використанням баз даних Інтерполу. Наведено статистику співпраці станом на кінець 2020 року, що свідчить про активність національних правоохоронних органів у загальному процесі боротьби з криміногенними проявами. Грунтуючись на проведеному дослідженні зроблено висновок щодо активізації співпраці, для цілей якої є потреба в наукових розробках з аналізу чинної як вітчизняної, так і міжнародної нормативно-правової бази та швидкому реагуванні на зміни, удосконаленні механізмів взаємодії та координації.