АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПРЕДМЕТА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Останнім часом предметом дослідження психологів усе частіше стає проблема адаптації особистості в екстремальних і постекстремальних умовах. Це викликано нагальною для української психологічної науки та практики необхідністю у визначенні того, що є підставою для внутрішньої стійкості особистості в екстремальних ситуаціях, з одного боку, і перетворень, детеінованих екстремальною ситуацією, з іншого. Важливим завданням дослідникв є вивчення психологічних механізмів і закономірностей реадаптації у постекстремальних умовах, збереження особистістю свого статусу та позитивних позицій разом із продуктивною протидією негативним якісним змінам. У зв’язку з цим активно досліджуються особливості взаємодії людини з навколишнім середовищем (фізичним і соціальним), механізми, чинники та рівні психічної адаптації, уявлення про функціональний стан організму, принципи регулювання “психофізіологічних станів”, критерії оцінки функціонального стану (О. Кокун, В. Семиченко, В. Юрченко та ін.). Адаптація як проблема є предметом дослідження цілої низки наук, включаючи всі гуманітарні та медико-біологічні. Природно, що у дослідженнях представники різних наук формують свій понятійний апарат, роблять акценти на ті закономірності, які розкриваються у конкретній галузі наукових знань. Тому загальноприйнятого визначення поняття “адаптація” не існує. І це не дивно, оскільки вироблення фундаментальних понять науки – дуже складний і тривалий процес. Адаптація вважається загальнонауковою проблемою, яка зачіпає інтереси всього людства. Слово “адаптація” походить від латинського “аdарtо” пристосування. Поняття “адаптація” виникло у біології для позначення пристосування будови і функцій організму до умов, що змінюються. Завдяки адаптації досягається оптимальне функціонування всіх систем організму та збалансованості у системі “людина – середовище”.