Вокатив як елемент українського мовленнєвого етикету (особливості та тенденції в межах новітнього комунікативного дискурсу).

Одним із проявів дихотомії «мова і мовлення» в українській мові є вокатив. За останні майже 100 років історія вокативу (кличного відмінка) зазнала змін. Ці зміни відчутні й зараз, оскільки й досі, незважаючи на повноправне функціонування вокативу у відмінковій парадигмі української мови з 90-х рр. ХХ ст., можна спостерігати неправильне утворення та використання форм звертання – у на- зивному відмінку замість кличного. В українській мові вокатив вживається з давніх часів. Доказом цього можуть служити фольклорні тексти, де в колядках, щедрівках, веснянках та інших жанрах вико- ристовуються звертання саме в кличному відмінку. Четвертим виданням «Українського правопису» вокатив було введено до відмінкової парадигми української мови, й він посів там 7-ме місце. Клич- ний відмінок в українській мові слід розглядати з урахуванням категорії роду, числа, відміни та гру- пи. Під час утворення форм вокативу треба враховувати різні варіанти імен, які наявні в мові: це по- вне (офіційне) ім’я, скорочений (розмовний) або зменшено-пестливий варіант імені.