Епіграма на шпальтах «Літературної України»

У статті висвітлюється специфіка епіграм, що побачили світ на шпальтах газети «Літературна Україна» впродовж останніх двох років. На основі розлогого фактичного матеріалу, теоретичних розробок у царині жанрології осмислено процес виникнення та розвитку епіграми в українській літературі та журналістиці. Історичні умови розвитку письменства в Україні визначили його неперервний зв’язок з високою художньою культурою епохи античності — колиски європейської цивілізації. Через перекладну літературу візантійського та болгарського походження книжники Київської Русі мали відомості про античну міфологію, філософію та літературу, фактом якої були й епіграматичні тексти. У статті стисло розкривається ґенеза епіграми в Україні від давнини до наших днів.Акцентується увага на тому, що у журналістиці епіграма започаткована на сторінках «Шершня» (1906), першого україномовного сатиричного журналу в Російській імперії. Епіграми регулярно з’являлися в українській періодиці та за радянської доби. Жанрові особливості епіграми відрефлектовані як структурна цілісність зі сформованими закономірностями та механізмами внутрішніх процесів.Проведений аналіз засвідчив, що на шпальтах «Літературної України» впродовж 2017–2018 рр. епіграми регулярно друкувались у рубриках «Клуб імені Остапа Вишні», «Вишняк» та «Епіграми тижня». Усього побачило світ близько сотні епіграм. Переважно це політичні епіграми. Серед найактивніших авторів були С. Борщевський, В. Комбель, В. Шульга, М. Стрельбицький. Почасти з’являлися тексти цього жанру, що належать перу класиків світової літератури (Р. Бернс).Жанрова типологія епіграм, опублікованих у газеті «Літературна Україна», — від політичної «безадресної», на конкретних осіб, епіграми-некролога до «весняної замальовки» (поєднання ліричного та сатиричного струменя в одному двовірші).Дослідження організаційно-видавничої історії газети «Літературна Україна» та аналіз епіграм, опублікованих на її шпальтах упродовж останніх двох років, дозволяє стверджувати, що цей тижневик займає вагоме місце в українській журналістиці початку ХХІ ст.