Рівень адренокортикотропного гормону периферичної крові як предиктор локалізації та поширення нейроендокринних пухлин грудної клітки, що супроводжуються ектопічним синдромом Кушинга

Попри стрімкий розвиток і вдосконалення діагностичних можливостей в онкології та ендокринології діагностика синдрому неопластичного гіперкортицизму залишається однією з найскладніших та остаточно не вирішених проблем сучасної медицини. Мета — виявити можливість залежності рівня адренокортикотропного гормону периферичної крові від локалізації та поширення нейроендокринних пухлин грудної клітки, що супроводжуються ектопічним синдромом Кушинга на ранньому, пре-візуальному етапі діагностики. Матеріал і методи. Проаналізовано дані літератури, які містили інформацію про зміну рівня адренокортикотропного гормону та ступінь поширення пухлинного процесу 71 хворого із не-йроендокринними пухлинами грудної клітки. Відповідно до локалізації пухлин хворих розподілили на 3 клінічні групи. Перша група (бронхолегеневий карциноїд) включала 30 пацієнтів, із них 23 пацієнти з обмеженим пухлинним процесом; друга група (дрібноклітинний рак легень) — 4 пацієнти, усі з поширеним процесом; третя група (карциноїд/карцинома тимуса) — 37 пацієнтів, із них з обмеженим процесом 17 хворих. Показник рівня адренокортикотропного гормону в периферичній крові пацієнтів представлений у вигляді співвідношення: рівень адренокортикотропного гормону пацієнта / значення верхньої межі норми. Результати. Найвище значення рівня адренокортикотропного гормону було в групі дрібноклітинного раку легень — підвищення в 11,2±9,89 раза, натомість у групі тимом — у 7,4±7,7 раза (р<0,05), причому в підгрупі тимом обмеженої стадії рівень був дещо вищим, ніж за поширеної стадії — підвищення у 8,6±8,43 раза та 6,38±7,08 раза відповідно (р<0,05). У групі бронхолегеневого карциноїду — середнє підвищення рівня адренокортикотропного гормону в 3,28±2,54 раза в загальній групі, у підгрупі з обмеженим пухлинним процесом середній рівень адренокортикотропного гормону був вищим, ніж у групі з поширеним процесом — підвищення в 3,45±2,78 раза та 2,72±1,53 раза відповідно (р<0,05). Висновок. Отримані дані дають можливість модифікації діагностичного алгоритму в кожному конкретному клінічному випадку в пацієнтів із даною патологією, що дозволяє зробити економічно та радіологічно обґрунтований вибір подальшого діагностичного етапу.