ХАРКІВСЬКА ФОРТЕПІАННА ШКОЛА В 60–70-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ: ІМЕНА, ТРАДИЦІЇ, ВИКОНАВСЬКІ ПРИНЦИПИ

Мета роботи – визначити базові принципи харківської фортепіан- ної школи, що склалися на етапі її формування, шляхом реконструкції творчих портретів її засновників – викладачів кафедри спеціального фортепіано Харківського інституту мистецтв 60–70-х років ХХ сто- ліття. Методологія дослідження базується на єдності історичного, джерелознавчого й системного типів аналізу, що дають змогу пре- зентувати принципи харківської фортепіанної школи як мистецького феномена. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дослідження є першим зразком, у якому аналізуються та порів- нюються виконавські та педагогічні принципи харківської фортепі- анної школи, що сформовані в 60–70-х роках ХХ сторіччя. Стаття присвячена дослідженню феномену харківської фортепіанної школи й уточненню періодизації її розвитку. Визначено, що творчі настанови харківської фортепіанної школи стали результатом синтезу музичних традицій Німеччини, Польщі, Австрії, Італії, Росії. Виявлено, що період 60–70-х років ХХ століття можна вважати кульмінаційною точкою першого етапу розвитку харківської фортепіанної школи, адже з того часу на кафедрах спеціального фортепіано Харківського інституту мис- тецтв починають працювати вже здебільшого його вихованці. Аналіз творчої діяльності викладачів, які працювали на кафедрах спеціального фортепіано в той час, дав змогу окреслити базові принципи харківської фортепіанної школи. Висновки. Можна стверджувати, що харківська фортепіанна школа – це така єдність музикантів, що сформувалася на початку ХХ сторіччя в досить складний історичний період. Осно- ва методики ХФШ – це увага до якості звуку, шанобливе ставлення до авторського тексту, загальний культурний розвиток студента. Ці традиції зберігаються й сьогодні, коли на кафедрі працюють не тільки її колишні випускники, а й представники інших виконавських шкіл.