Художньо-естетичні передумови розвитку камерної опери у ХХ – ХХІ ст.

Мета статті полягає у розгляді художніх та естетичних основ розвитку камерної опери у ХХ – ХХІ ст. Методологія дослідження визначається поглибленим музично-аналітичним, текстологічним та музично-семіологічним підходами, з вилученням індивідуально-авторських принципів роботи з літературним першоджерелом. Наукова новизна роботи полягає у визначенні художніх-естетичних, структурно-композиційних і музично-драматичних основ камерного оперного жанру у ХХ сторіччі, які є показовими й симптоматичними для музичної культури обраного періоду. Висновки. Загальна тенденція камернізації жанрової оперної форми вступає в діалог з не менш важливою тенденцією монологізації оперної драматургії, що стає показовим явищем для європейської музичної культури ХХ-ХХІ століть. Опера набуває рельєфних рис психологізації сценічного дійства, навіть в творах епічного типу, та зосередження музично-драматичного матеріалу навколо одного персонажа, до створення моносцен. Розвиток камерного оперного жанру стає показовим для музичної культури ХХ ст., так як найбільш повно виражає її характерні риси, сутнісні й типові параметри. Йдеться, перш за все, про ставлення до людини та її індивідуально-особистісних властивостей, й, звичайно, до можливостей людини вести діалог з навколишнім світом та самим собою. У зв'язку з цим, камерна опера відображає діалогічну природу людського спілкування в його своєрідності й різноманітті, що проявляється у формуванні особливих специфічних властивостей театрально-сценічної та музичної драматургії.