Регіональна локалізація основних мотивів українських купальських пісень

Питаня локалізації текстів купальських пісень до цього часу не тільки детально не розглядалось, а й навіть не ставилось у практичну площину.Тим часом наші спостереження показали, що більшість із них мають свій локус поширення, який відповідає локусу поширення того чи іншого купальського обряду. Тому залежно від місцевості набір основних мотивів купальських пісень буває різний. Лише частина таких текстів має загальне поширення на всій території України. Це купальські пісні з мотивами вгадування долі за пущеними на воду вінками, купання хлопців, потопання хлопців під час купання. На всій території Правобережжя відома пісня про розпалювання (розведення, заведення) молодицею купайлиці. Найбільша кількість мотивів купальських пісень зафіксована на Волині та Поділлі. Особливою популярністю тут користуються пісні з мотивами прикрашання купайлиці та намагання хлопців поглумитися над дівочим атрибутом, звивання дівчатами віночків, встановлення купала з верби. Парубочий обов’язок – вирубування купайлиці, сестровбивство з ритуальною метою, обов’язкова присутність дівчат і хлопців на купальському дійстві, потоплення "купала", купання, гадання на пущених на воду вінках, збереження "купала" до наступного року, зимівля та літування "купала". Обов’язок молодиці – почати святкування, відбирання відьмами молока від чужих корів, розпалювання вогнищ на горі, купний гріх, сегрегація новоутворених подружніх пар після Купала, ритуальний гетеризм на честь свята, унормована сексуальна сваволя, сватання дівчини після свята. Від Полтавщини до Слобожанщини відомі варіанти пісні, в якій топиться Маринка. На південно-східних теренах України купальська обрядовість не набула поширення. Не існувало єдиного комплексу типового купальського святкування, що мав би колективно-обрядовий характер, і на Гуцульщині. Купальських пісень тут теж майже не співали. На Лемківщині купальська обрядовість і приурочені до неї пісні помітно позначені впливом близьких сусідів поляків і словаків, тому й свято в них здебільшого звалось не ’купалом’, а ’собіткою’ або ’св. Яном’.