Вплив реабілітаційної програми на фізичну активність хворих ожирінням

Актуальність. Ожиріння – одне з найпоширеніших хронічних неінфекційних захворювань. Основою його корекції є довготривала зміна стилю життя за рахунок збільшення фізичної активності на тлі модифікації харчування. Мета дослідження. визначення динаміки фізичної активності хворих на ожиріння під впливом реабілітації. Матеріали та методи. Проведено опитування 124 осіб другого зрілого віку з аліментарно-конституційним ожирінням (56 – І ступеня, 41 – ІІ ступеня, 27 – ІІІ ступеня, встановленим за індексом маси тіла) та 63 осіб без ознак ожиріння. Для оцінки рівня фізичної активності застосовували International Physical Activity Questionnaire (IPAQ) у скороченому варіанті. Тестування хворих ожирінням проводили до та після впровадження річної індивідуально-орієнтованої комплексної програми реабілітації, що включала збільшення фізичної активності, зміну стилю харчування, рефлексотерапію, масаж, покращення психоемоційного стану, вироблення свідомого активного ставлення до процесу схуднення. Результати дослідження та їх обговорення. Для хворих на ожиріння І–ІІІ ступеня важкості притаманний вірогідно нижчий рівень фізичної активності, прямо пропорцій ний ступеню ожиріння, порівняно з особами з нормальною масою тіла. Відповідно найбільший ступінь гіподинамії виявлявся у хворих ожирінням ІІІ ступеня. Річне впровадження індивідуально-орієнтованої комплексної програми реабілітації дозволило досягнути статистично значущого (р < 0,05) покращення відносно вихідних показників усіх досліджу- ваних параметрів фізичної активності (інтенсивної, помірної, ходи пішки) осіб з ожирінням. Хворі ожирінням І ступеня досягли рівня фізичної активності осіб з нормальною масою тіла (р < 0,05). Найбільший приріст тижневих енерговитрат виявили хворі ожирінням ІІІ ступеня, переважно за рахунок виконання інтенсивної фізичної активності. Висновки. Внаслідок впровадження розробленої комплексної реабілітаційної про- грами визначено статистично значуще збільшення всіх видів фізичної активності хворих ожирінням І–ІІІ ступеня порівняно з вихідним результатом. Перспективи подальших досліджень полягають у поглибленому дослідженні впливу засобів реабілітації на стан організму хворих ожирінням.