Дискурс транскультурації в сучасних британських романах: ревізія архетипу Дому

Теорія транскультурності (Ф. Ортіс) набуває особливої значущості в річищі сучасного літературознавства й культурології, об’єктами яких є гібридні культурні явища. Транскультурність заміщує мультикультуралізм, який не передбачає трансферу сенсів, цінностей, досвіду, культурних феноменів тощо, а лише утверджує їх наявність в одному геополітичному й соціокультурному полі. Транскультурність дає можливість розглядати культурні артефакти як складні явища, позначені іманентною неоднорідністю й негомогенністю, що водночас і забезпечує особливу креативну цінність і культурну значущість таких феноменів. У вітчизняному й зарубіжному літературознавстві окреслення транскультурації представлено у працях Г. Бгабги, І. Оржицького, Т. Свербілової, М. Тлостанової та ін. Проте найчастіше у студіях здійснено історичний огляд форм становлення дискурсу транскультурації та основних теоретичних концептів (ідей), реалізованих у лоні цього дискурсу. У пропонованій статті, що є спробою розвитку ідей, належних до дискурсу транскультурації, йдеться про окреслення архетипу Дому як визначального в літературі концепту й водночас такого, що сьогодні позначений впливом транскультурації, яка призводить до зміщення іманентної сутності цього архетипу в сучасному романі Великої Британії та США. Трансформації підлягають такі базові уявлення, що корелюють із архетипом Дому, як безпека, захист, комфорт тощо. У романах, написаних після 2000-го р., вихід за межі власного етнічного простору, дає можливість персонажам вийти на новий рівень соціальної безпеки, гарантування цінності власного життя, натомість перебування в межах локусу дому позначене небезпеками й потенційними загрозами життю. У статті порушено питання про трансформацію базового архетипу світової культури й літератури в парадигмі постпостмодернізму. Заміна іманентних рис архетипу Дому співвідноситься з концептом «заміщення» («displacement»), широко представленому в сучасній британській теорії літератури.