Традиційний біографічний образ та його сучасне опрацювання у драматургії Валерія Герасимчука

Статтю присвячено циклу «П’єси про великих» Валерія Герасимчука, у якому майстерно змодельовано традиційні біографічні образи. Зазначено, що в українській драматургії такі образи мають певні сталі ознаки: загальновідомі біографічні факти піддаються діалогізації; у п’єсі був один протагоніст – головний біографічний герой; на рівні сюжетної матриці використовується фінал чарівної казки – герой мав здолати антигероя; другорядні персонажі ніколи не бувають яскравими; раціональне начало домінує над художнім; практично авторська позиція не проглядається. Зруйнування радянського біографічного канону активізувало розвиток біографічної драми у двох ключових напрямках – створення нового канону та перегляд естетичного потенціалу і оновлення ресурсів канону класичною характерною ознакою циклу «П’єси про великих» можна вважати сюжети-вставки, реалізовані за принципом не лише подвійної сцени («театру в театрі») чи «тексту в тексті», але й тиражування життєвих історій. Цікавий шлях «сюжету – вставки» як імплантування однієї художньої біографії в іншу пропонує автор у трагедії «Андрей Шептицький». Зазвичай біографічні історії у В. Герасимчука мають різні фінали. Таким чином, драматург суттєво розширює опрацювання біографічних образів за рахунок активізації паралельних біографій і тиражування неантагоністичних протагоністів, вияскравлення другорядних персонажів, переміщення героїв у вигадані небіографічні ситуації, подеколи нагнітання вставних конструкцій різної естетичної природи, особливі типи фіналів.