Мала проза Олеся Гончара: специфіка ідіостилю

У статті досліджуються стильові особливості малої прози Олеся Гончара, індивідуальна творча манера художнього моделювання трагічного досвіду Другої світової війни та років повоєнної відбудови країни. Виявлено основні засади стильового синкретизму, оприявленого в малій прозі письменника, де органічно поєдналися реалізм, романтизм та елементи символізму. З’ясовано, що для Гончара-прозаїка було важливо йти за правдою життя, відображати героїв, які мали реальних прототипів, відтворювати дійсний час і простір. Проте автор активно поєднує реальний хронотоп з умовним, порушуючи усталені норми соцреалістичної поетики. Акцентуючи на об’єктивності зображення людини й світу, на соціально вмотивованих темах та характерах, письменник майстерно вводить у свої тексти естетику романтизму, яка втілилась в ідеалізації простої людини, у зображенні непересічних характерів, у відтворенні широкого спектру емоційних регістрів душі. Порушуючи важливі проблеми суспільного, духовного, морально-етичного та екзистенційного планів, Олесь Гончар також активно синтезує епічні, ліричні та драматичні засоби вираження. Досліджено, що важливими засобами втілення авторських задумів у новелах та оповіданнях Олеся Гончара є динамічний сюжет, майстерне портретування, увага до деталі, символізація пейзажних образів, індивідуалізація мовлення героїв, культура й глибина смислового навантаження художнього слова. Авторський ідіостиль позначений семантикою вітаїзму, філософською заглибленістю, виразним антимілітарним спрямуванням.