ІСТОРІЯ ПОШУКУ МЕТОДІВ ПРИГОТУВАННЯ СЕЛЕКТИВНИХ ПОЖИВНИХ СЕРЕДОВИЩ ДЛЯ КУЛЬТИВУВАННЯ МІКОПЛАЗМ

Приведений  аналіз  результатів  пошуку  методів  приготування  селективних  поживних  мікоп-лазменних  середовищ  (СПМС)  за  120  років,  виконаний  науковцями  декількох  поколінь  різних  країн світу, зокрема й авторів цієї статті. Вперше мікоплазму − збудника контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби – виростили E. Nocard, E. R. Roux et al. (1898) у м’ясопептонному бульйоні (МПБ), що був у колодійному мішечку, вшитому в очеревинну порожнину кролика. Перші варіанти середовищ мали як основу МПБ чи бульйон Мартена і сироватку крові тварин, переважно коней. D. G. Edward  (1947)  запропонував  добавляти  в  них  ще  і  екстракт  дріжджів.  R. M. Chanock et al. (1962)  в  середовище  ввели  сироватку  крові  коней,  екстракт  дріжджів,  лактальбумін  гідролізат  і ДНК.  На  ньому  вони  вперше  виростили  збудника  атипової  пневмонії  людей  –  агента  Ітона,  який вважали вірусом. Це було могутнім стимулом подальшого вивчення властивостей мікоплазм і особ-ливостей захворювань, до яких вони призводять – мікоплазмозів людей, тварин, птиці, рептилій, риб, членистоногих і рослин. Для їх діагностики запропоновано низку методів – від мікробіологічного (мі-коплазмологічного, культурального) до генетичних і молекулярних на зразок полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Але базовим, «золотим стандартом» є лише мікоплазмологічний, решта – додатко-вими. Тільки з його допомогою можна одержати культури мікоплазм, вивчити їхні біологічні влас-тивості, виготовити з них діагностикуми та вакцини. На його виконання необхідно мати СПМС, які б забезпечували мікоплазми пластичним матеріалом і енергією, та знати умови для їх успішного ку-льтивування. Культуру M. penetrans ізолювали S. C. Lo et al. (1991, 1992) з проб сечі людини, зараже-ної вірусом імунодефіциту, через 29 років після ідентифікації агента Ітона. Це змусило думати, що на сьогодні хоч і вдалось культивували понад 200 видів класу Mollicutes, вони є лише частиною тієї кількості, які існують у природі. Тому пошуки їх у різних господарів треба продовжувати, але із за-стосуванням більш досконалих СПМС. Для цього випробувано їх декілька сотень і зроблено висно-вок – не вдається виготовити універсальне середовище для всіх описаних їх видів, бо вони мають різ-ні потреби щодо живлення та умов культивування. Поки що неможливо було виростити in vitro фі-топлазм, Haemobartonella і Eperythrozoon.