МІЖ НОРМАНІЗМОМ ТА АНТИНОРМАНІЗМОМ: ДИСКУСІЇ ПРО ПОХОДЖЕННЯ РУСИ У СВІТЛІ ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛ

Сучасна полеміка навколо проблеми походження Руси має давню традицію. У ХУІІІ ст. разом із утвердженням російської імперії з дискусії про заснування та початкову історію Руської держави розпочалася російська офіційна історіографія. У її становленні та у формуванні норманізму як провідного напряму досліджень з історії Русі важливу роль відіграли німецькі вчені Ґотліб Байер, Ґотфрід Міллер та Авґуст Шльоцер, які розвинули ідеї про вирішальну участь скандинавів в її заснуванні, започатковані шведськими істориками ХУІІ ст. У поширені норманізму в європейській історіографії значну роль відіграли французький просвітитель Шарль Луї Монтеск’є та німецькі філософи Йоган Фіхте і особливо Ґеорґ Ґеґель. Одночасно з норманською теорією походження Русі розвивався антинорманський напрям в історіографії, початок якому поклала дискусія Михайла Ломоносова з Ґ. Міллером на засіданнях Імператорської Академії Наук. До початку ХХ ст. представники обох напрямів історіографії послуговувалися в основному писемними джерелами, вичерпавши їх інформаційний потенціял для дослідження даної теми. У працях М. Ломоносова, Густава Еверса, Сергія Гедеонова, Дмитра Іловайського більшість арґументів класичної норманської теорії, зокрема про шведське походження засновника руської династії Рюрика і назви “русь”, були спростовані, однак їх і сьогодні використовують російські історики з метою довести північне походження Руси (так званого Ладозького руського каганату).