Фактори ризику розвитку відстрочених рестенозів у пацієнтів з малим діаметром коронарних артерій після проведених рентген-ангіографічних процедур

Робота присвячена вивченню факторів ризику розвитку відстрочених рестенозів у пацієнтів із малим діаметром коронарних артерій після проведених рентген-ангіографічних процедур. В дослідження ввійшло 315 пацієнтів віком 66,96±1,81 років, із середнім діаметром істинного внутрішнього просвіту артерій 2,53±0,011 мм, яким була проведена реваскуляризація міокарда за допомогою стентування або шляхом перкутанної транслюмінальної балонної ангіопластики. В результаті проведених досліджень встановлено, що кореляційна залежність між розвитком рестенозу КА і такими факторами, як артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, куріння, наявність постінфарктного кардіосклерозу, була відсутня (r2<0,1). При супутньому цукровому діабеті рестеноз артерії в стенті виникав достовірно частіше (r2=0,85), при цьому тип цукрового діабету на частоту рестенозу не впливав (r2<0,1). У подібного контингенту хворих зростання довжини оклюзії більше 10 мм було достовірним фактором, що впливає на рестенозування КА у відстроченому періоді після проведеного стентування. На розвиток рестенозу стентованої артерії, як і у пацієнтів, які перенесли ПТКА, не впливали такі фактори, як кількість уражених артерій, рівень ураження, наявність звивистості стентованої ділянки, залучення в стеноз біфуркації/гирла судини, форма атеросклеротичної бляшки, дисекція інтими артерії після «предилатації» та імплантації стента (r2<0,1). На частоту рестенозу після процедури стентування достовірно впливали такі фактори, як наявність колатерального кровотоку до процедури, вихідний морфологічний тип оклюзії, ступінь і довжина стенозу, кальциноз судини в місці втручання (r2<0,01). З тактичних особливостей виконання стентування найгірший віддалений ангіографічний результат процедури показало застосування протеза меншого калібру, ніж просвіт артерії.