Джерела національних перекладів Святого Письма: англо-український контекст

У статті визначено специфіку синхронних та діахронних англомовних та українських перекладів Святого Письма, зумовлену різницею їхніх прототекстів. Виокремлено джерела першого ряду, до яких відносимо масоретські гебрейські тексти й грецьку Септуагінту, доповнені кумранськими рукописами. У свою чергу, масоретські тексти та Септуагінта заклали основу для латинської (Західної) й візантійської (Східної) традицій перекладів Біблії, які актуалізувалися у джерелах другого ряду – Вульгаті та церковнослов’янському перекладі відповідно. До джерел третього ряду зараховуємо канонічні (авторизовані) для певної лінгвокультури переклади Біблії, які офіційно визнані Церквою і/або поширені серед вірян та мають високий коефіцієнт цитування в позабіблійному дискурсі. В англомовному світі такий статус має Біблія короля Якова (1611). В українській традиції складно виділити єдине джерело третього ряду, хоча його функції в різних перекладах виконували російський синодальний переклад, перша повна українська Біблія 1903 р. і переклад І. Огієнка.