ТОЛЕРАНТНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГА: КОНЦЕПЦІЯ Й ЕМПІРИЧНА ВЕРИФІКАЦІЯ

Мета. Стаття присвячена теоретико-емпіричному обґрунтуванню толерантної компетентності педагога. Метою презентованого матеріалу є теоретичне обґрунтування та емпірична верифікація толерантності педагога засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності та механізмів її функціонування залежно від стажу його професійної діяльності. Методи. Основними методами є теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація), емпіричні (бесіда; спостереження; тестування) та методи математичної статистики (дискримінантний аналіз, критерій Краскела-Уолеса, факторний аналіз, множинний регресійний аналіз). Результати. В ходу теоретичного узагальнення основних тенденцій і концепцій вивчення професійної толерантності, запропоновано теоретичну модель структурної організації професійної толерантності педагога, у якій виокремлено когнітивно-інформативний, емоційно-регуляційний, особистісно-комунікативний і поведінково-нормативний компоненти та зазначено операційно-смисловий, рефлексивно-смисловий, мотиваційно-регуляційний та мотиваційно-контролюючий модуси їх продуктивного функціонування. Емпірично експліковано зміст прояву професійної толерантності засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності у емоційно-раціональній, автономно-безкорисливій, статусно-нормативній та інтелектуально-продуктивній формах та механізми їх функціонування (адаптаційно-ідентифікаційний, ідентифікаційно-моральний, морально-продуктивний, продуктивно-адаптаційний) залежно від стажу професійної діяльності педагогів. Висновки. У висновках зазначено, що зосередження уваги на виокремлених механізмах функціонування толерантної компетентності педагога дасть змогу визначити адекватний вплив мотиваційно-смислової детермінації на систему професійної саморегуляції фахівця.