КОЛОКАЦІЇ У СКЛАДІ МОНОГОВІРКОВОГО ТЕЗАУРУСА

У статті теоретично обґрунтовується місце колокацій як мовно-мовленнєвих одиниць у говірковому дискурсі, що визначає їхній лексикографічний ранг у тезаурусі говірки. Колокація є неоднослівним, стійким і таким, що регулярно трапляється в мовленні, словосполученням, що позначає єдине поняття, і, ієрархічно знаходячись між словом і фразеологізмом як одиницями мовних виражень, є реалізацією полісемії слів. Такі конструкції важливі для дескрибування мовних даних говірки, що вилучені з мовленнєвих текстів на основі врахування граматико-синтагматичних зв’язків. Звернено увагу на можливості корпусного підходу до відбору таких одиниць та подальшу наукову інтерпретацію колокаційної складової частини в системі говірки у складі монографічного опису. Вокабуляр тезауруса, фрагмент якого подається, базується на токенізації, своєрідній декомпозиції текстового матеріалу на ряд мовних одиниць – слів та колокацій тощо. За такого методу лексикографування застосовуються дистрибутивний і контекстологічний методи. Пропонований автором аналіз лексично-граматичного рівня емпіричного матеріалу говірки як системи мови є фрагментом її дескрипції, що в межах опису моноговіркового лінгварію передбачає укладання тезауруса. У межах вокабулярію тезауруса колокації кваліфікуються як семантичні графи або смислові одиниці тексту. Звернено увагу на особливості токенізації з текстів усного мовлення та лексикографування колокацій в тезаурусі говірки. Колокації в говірковому дискурсі відрізняються і яскраво вираженою граматичною природою, і стійким характером, і статистичною представленістю в усному колективному мовленні, що є показником таких активних процесів сучасної української мови, як граматикалізація й ідіоматизація. Лексикографування колокацій у моноговірковому тезаурусі може слугувати базою для укладання окремої колокаційної лексикографічної системи як одного з аспектів екстраполяції говірколінгварію.