ФРАНЦУЗЬКІ ВЛАСНІ НАЗВИ-АНТРОПОНІМИ З ПОЗИЦІЇ ЗМІСТУ, ФОРМИ ТА ФУНКЦІЇ

У статті здійснено ґрунтовний аналіз мовознавчих праць, присвячених французьким власним назвам-антропонімам, визначено функціональну спрямованість власних назв та їх морфологічну характеристику. Акцентовано на вагомому внеску науковців в означену проблему, змальовано перспективу подальших наукових розвідок. Інтерес до вивчення французьких назв-антропонімів зумовлений багатьма факторами, в першу чергу протиставленням власних назв загальним, з яким пов’язують їх семантичні та морфологічні особливості. Наголошено на тому, що основоположною є характеристика всіх власних назв – бути індивідуальним найменуванням, що безпосередньо відбивається на природі його лексичного змісту. Визначальним фактором для встановлення значення власної назви вчені пропонують вважати контекст, оскільки власна назва володіє як мовним, так і мовленнєвим значенням. Визначення функціональної спрямованості власної назви пов’язують перш за все з тим, що вона називає одиничні об’єкти та утворюється в результаті мовної операції, яка полягає в тому, що в якійсь ситуації відбувається виділення певного об’єкта з метою його називання. Виокремлено кілька поглядів, що стосується природи лексичного змісту власної назви: власна назва – як семантично порожній знак, відсутність лексичного значення, і, навпаки, власна назва володіє як мовним, так і мовленнєвим значенням. Описуючи категорію числа, для прізвищ часто застосовується флексія -s, зокрема для прізвищ знатних родин, в іншому випадку для підкреслення унікальності – флексія відсутня. Наголошено на тому, що категорія детермінації іменників визнається не всіма вченими, проте всі дослідники впевнені в тому, що власні імена-антропоніми не потребують детермінації, оскільки вже в мові детерміновані та визначені. Відсутність чітко визначеного синтаксичного статусу опозиції назва загальна/власна дає змогу багатьом дослідникам говорити про перехід власних назв у розряд загальних.