РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРАСЛОВ’ЯНСЬКОГО ТЕЗАУРУСА ЕПІЧНИХ ПОЕТИЧНИХ ФОРМУЛ: КОРПУСНИЙ ПІДХІД

У статті пропонується новий підхід до історико-порівняльних досліджень індоєвропейської поетики. Він поєднує традиційні етимологічні методи з корпусним підходом. Для реконструкції основного тезауруса спільнослов’янських епічних поетичних кліше розглянуто п’ять незалежних корпусів слов’янських епосів (російських билин, українських дум, болгарських, сербських та хорватських, а також словенських героїчних пісень). Кожна з традицій має певний набір основних формул, що мають спільну клаузулу (закінчення рядка). Слова в клаузулах є найважливішою частиною фольклорного словникового запасу, оскільки вони, як правило, є найбільш стійкими. Їх стабільність у часі посилюється повторюваними метричними схемами співу, які зосереджуються в кінці рядка. Раніше було доведено, що слова-клаузули становлять серцевину формульних виразів однієї традиції (Б. Лорд), і врешті-решт Левінтон показав, що таке порівняння може бути здійснено між кількома спорідненими традиціями, такими як сербська, хорватська та східнослов’янські. Тим не менше суцільне фронтальне порівняння кількох епічних традицій слов’ян за цими параметрами ще не було здійснено. Ця стаття пропонує таке порівняння, яке може мати важливі результати для вивчення загальнослов’янської і навіть спільноіндоєвропейської поетики. Кількісний аналіз показав, що кожна з окремих слов'янських традицій має багато спільних основних формул. Цей набір формульних гнізд (близько 40) можна розглядати як ядро загальнослов’янської епічної традиції, що зберігається в дочірніх традиціях. Список включає не лише терміни спорідненості, частини тіла та природні об’єкти, а й культурні предмети та теми (як-от *gordъ, *slovo, *vino, *dvorъ, *vorto). Подальше етимологічне порівняння з формулами інших індоєвропейських традицій має показати міру інновацій та архаїзмів у праслов’янському поетичному тезаурусі.