ПІЗНАННЯ МІЖ ТРАНСЦЕНДЕНТНИМ ТА ІМАНЕНТНИМ: КЛАСИЧНІЙ І НЕКЛАСИЧНІЙ ПІДХОДИ

Метою статті є дослідження вихідних принципів класичної та некласичної гносеологій, а саме розуміння ними структури та внутрішніх механізмів пізнавальної діяльності. У цьому контексті основна увага приділяється аналізу ролі трансцендентного та іманентного досвідів у ній із позицій класичного та некласичного підходів. Методологічними засадами дослідження стали аналітичний підхід, що спрямований на аналіз пізнавальної діяльності, а також принципи компаративістики та герменевтики, що використовувалися під час порівняльного аналізу класичної та некласичної теорій пізнання. Наукова новизна. У сучасній філософії гносеологічна проблематика відіграє далеко не першочергову роль. Це при тому, що найвпливовішим її напрямом є аналітична філософія, осо- бливо якщо говорити про західну філософію. Ця тенденція ще більшою мірою притаманна сучасній українській філософії. Тому наше дослідження можна вважати заповненням значної прогалини у ній. Також у ньому чи не вперше у вітчизняному філософському дискурсі основна увага зосереджується на конкретному аналізі гносеологічних складових частин класичної та некласичної філософій, чітко окреслюючи специфіку «класичної гносеології» та «некласичної гносеології». На наукову новиз- ну також претендує аналіз місця і ролі трансцендентного та іманентного досвідів у пізнавальній діяльності в їх історико-філософській ґенезі – у процесі переходу від класичної до некласичної пара- дигми. Висновки. У межах класичної філософської парадигми і у класичній гносеології відповідно пізнавальний процес розумівся як такий, який можливий тільки через відношення до трансцендент- ного, тобто до трансценденталій. Таке розуміння пізнання помітно змінюється під час переходу до некласичної філософської парадигми, у якій, на відміну від трансцендентного, вирішальну роль відіграє іманентний, тобто безпосередній та всеосяжний досвід людини.