СИНТЕЗ У СТАТИЧНОМУ Й ДИНАМІЧНОМУ АСПЕКТАХ У ГЕНОЛОГІЇ ПАРМЕНІДА ТА ГЕРАКЛІТА

Метою статті є історико-філософський аналіз античних витоків синтезу в генології Парменіда і Геракліта, їх порівняння та зіставлення з геґелівською моделлю синтезу. Методологічні засади дослідження: основний метод – історико-філософський. У статті також застосовано порівняльний і структурно-функціональний методи. Використовуються загальнонаукові методи: аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо. Наукова новизна. Історично склалося так, що онтологія (метафізика буття) зайняла домінуючу позицію в сучасній філософії, відсунувши на другий план генологію (метафізику єдиного). Категорії «буття» і «єдине» почали вжива- тися як взаємозамінні, а іноді як рівнозначні. Це суттєво вплинуло на розвиток філософії зага- лом, змінивши специфіку самого способу мислення, зокрема когнітивної операції синтезу. Пояс- нення специфіки синтезу, як і спроби класифікації його різновидів, у більшості філософських праць продовжує зберігати однозначність. Такий підхід став усталеним у модерній практиці філософування. Він не зазнав жодних змін у поглядах представників сучасної української філософії. Наявні визначення та класифікації операції синтезу мають переважно описовий характер. Син- тез у традиційному розумінні, як правило, асоціюється з ім’ям Ґ.В.Ф. Геґеля. Сучасна філософська рефлексія, що ґрунтується на критиці метафізики у ХХ ст., вимагає розв’язання проблеми супереч- ностей. Саме тому важливо здійснити нові кроки в дослідженні історичних витоків появи операції синтезу, розкрити генологічну модель її здійснення, яка тривалий час залишалася в забутті. Вис- новки. У генологічному синтезі, на відміну від геґельянської моделі, суперечності є формальною умовністю. Відмінність статичної і динамічної моделей синтезу Парменіда і Геракліта полягає у виборі умов здійснення цієї операції – «від єдиного» і «до єдиного».